За ці шість років на програмі зібралися учасники та учасниці з усієї країни, з різними досвідами та історіями. Хтось вчився у школі, хтось в університеті, хтось уже працював у громадському секторі, для когось це було вперше. Всі вони перезнайомилися, надихнулися — і врешті з новими знаннями, та все ж роз’їхалися по домах.

— Наприкінці минулого року ми почали мріяти, щоб наші випускники об’єдналися і взаємодіяли між собою. Щоб вони проводили зміни у своїх громадах і працювали над конкретними місцевими проблемами — тому що, наприклад, те, що потрібно зробити в Миколаївській області, може бути зовсім нерелевантним для Волині. Ми хотіли, щоб всі працювали системно: реалізовували ініціативу, долучались до дорадчих органів при місцевому самоврядуванні, інших структур. Навіть якщо СТАН як посередник у якийсь момент «відійде», — пригадує проєктна менеджерка СТАН Марія Келій.

Так і виникла ідея посприяти створенню в різних регіонах спільнот вихідців із «Молодих амбасадорів розмаїття», які б далі діяли вже незалежно від СТАН й все одно провадили корисні зміни. Щоправда, вже на початку виникло питання: як створювати осередки — за регіональним принципом чи за тематичним? Тобто люди мають єднатися за темою, в якій бажають розвивати проєкти, чи за місцем проживання? У програмі опитали учасників та учасниць і вирішили спробувати регіональний підхід. Для цього обрали чотири пілотні регіони, де було найбільше амбасадорів, готових включатися в роботу: Франківську, Волинську, Черкаську і Миколаївську області. За словами Марії Келій, на повну ідея спрацювала лише в одному з цих регіонів.

У межах проєкту заклали бюджет на проведення локальних подій. Події мали бути нетворкінговими — коли молодь з усього регіону зустрічається, спілкується, знаходить спільні інтереси та, відповідно, починає діяти. Відповідали за це координатори — люди, які могли виступати організаторами зустрічей, фасилітаторами й зв’язковими між регіоном і СТАН.

Ідея полягала в тому, щоб дати всім однаковий стартовий набір інструментів і подивитися, що їм потрібно, куди вони самі можуть рухатися, і як це розвиватиметься. Це був певною мірою експеримент, підкреслює Марія Келій.

Результати експерименту виявилися різними.

Виклик 1: від’їзд

— Проблема в тому, що молоді просто немає чим займатися. Тому всі просто роз’їжджаються — їдуть у велике місто і забувають про рідне селище чи містечко. Працюєш з 10-11 класами, далі вони випускаються, від’їжджають, береш нові 10-11 класи. Я так робив вже тричі, — констатує регіональний координатор СТАН з Миколаївщини Іван Яременко. 

Погоджуються із ним і колеги.

— Наші ключові амбасадори просто роз’їхалися, — підтверджує Анастасія Пасальська з Волині. — Ми в основному працюємо у місті Володимирі, тут немає університетів, тож багато підлітків їдуть здобувати вищу освіту. 

— Це спільна проблема багатьох громад, — додає черкаський регіональний координатор Антон Юрченко. — До того ж молодь часто починає цікавитися активізмом у старших класах, коли вже треба готуватися до НМТ та університету. До цього підліткам більше хочеться гуляти й розважатися. А після — вони їдуть. 

Тож у багатьох регіонах локальні осередки СТАН зіштовхнулися із тим, що учасники програми проходили тренінги, брали участь у різноманітних активностях, але за рік чи два просто їхали у більше місто чи навіть за кордон — та втрачали зв’язок зі спільнотою.

— Можливо, якби за участь у громадських проєктах давали якісь додаткові бали при вступі в університеті, то це б спонукало молодь активніше долучатися у різному віці, — розмірковує Антон Юрченко з Черкащини. 

А за словами Івана Яременка з Миколаївщини, щоб розв’язати цю глобальну проблему, потрібні не менш глобальні рішення — і підтримка влади, і зацікавленість бізнесу. Щоб і в регіонах були підприємства, щоб молодь бачила, що містечка і селища не безперспективні, що тут можна проживати, каже він.

— Ми дійсно врешті зіткнулися із тим, що частина дуже активних амбасадорів і амбасадорок були з 10-11 класів. Вони закінчили школу — і просто поїхали з регіону. Це був один із ключових факторів, що ускладнив роботу. Тож ми зрозуміли: об’єднання за регіональною приналежністю наразі не спрацювало так, як ми очікували, — підсумовує проєктна менеджерка «СТАН» Марія Келій.

Виклик 2: логістика

Ще одна проблема, що виникла в процесі — як фізично об’єднувати спільноти, що СТАН створював у пілотних регіонах. Особливо враховуючи те, що регіональні координатори самі жили не в обласних центрах. Одне з рішень — офлайн і онлайн тренінги, на які збирали учасників програми.

— Вони були на різні теми, зокрема про проблеми, які є в нашому регіоні, — розповідає  Іван Яременко з Миколаївщини. — На тему деколонізації або молодіжного лідерства для учнів і учениць, тому що з дистанційним навчанням діти все більше і більше замикаються в собі. Їм вступати до університету, переходити у доросле життя, а вони зовсім не вміють комунікувати. Я намагався їх об’єднувати, знайомити між собою, щоб вони більше між собою комунікували.

Але Іван зізнається, що проблемою стала сама географія. За його словами, маршрутки в обласний центр ходять лише два рази на день. А щоб самому їздити до різних громад, потрібна була машина, якої в нього немає. До того ж у віддалених містечках чи селищах треба було б ночувати, що теж не завжди можливо.

На Черкащині — подібна ситуація, підтверджує Антон Юрченко.

— У нас у регіоні тепер є спільний чатик, де ми запрошуємо одне одного на різні події. Але я не можу сказати, що вдалося створити дійсно спільноту випускників. В основному — через розкиданість по області. Іноді на дорогу треба витратити цілий день, а потім опиняєшся в населеному пункті, де навіть немає готелю. Хоча інколи з фестивалями чи форумами нам допомагала місцева влада — виділяла бусик. Тому, в принципі, випускники різних років і різних проєктів хоч трошки об’єдналися і познайомилися. Хоча було б добре зробити ці зустрічі частіше. Вони сильно допомагають обмінюватися досвідом й генерувати щось нове.

Крім того, допоміг перезнайомитися і сам СТАН. У межах цього проєкту планувалося кілька зустрічей для нетворкінгу, куди б з’їхалися учасники з усіх чотирьох регіонів. Вже після першої стало зрозуміло, що це спрацьовує. За словами Марії Келій, відгуки були чудові: «Класно, ми нарешті перезнайомилися, бо хоча й перебуваємо в чаті зі 300 молодими амбасадорами, але не завжди розуміємо, хто є хто, чим люди займаються, про які ініціативи йдеться».

Окрема ситуація була на Волині. Там проєктом осередку став фізичний простір — адже ще на стартовому етапі саме такий запит виник у місцевої спільноти.

Програма «Молоді амбасадор(к)и розмаїття» перезапустилась в регіоні у 2023-му, й тоді у ній взяли участь близько десяти людей з міста Володимир. Коли вони говорили про виклики й проблеми, то зрозуміли, що їм не вистачає простору для молоді — немає місця, де вони могли б збиратись, проводити час, генерувати ідеї. Тоді й виникла ідея створити у Володимирі молодіжний центр.

— Ми знайшли хороше приміщення, яке належало нашому місцевому навчальному закладу. Почали перемовини з директором і виявилося, що воно їм непотрібне і багато років стоїть пусте. І начебто всі йшли на співпрацю, але потрібні були одні папери, другі, треті — все це тягнулося і тягнулося. Ми застрягли в бюрократії. І якось до нас приїхала партнерська організація Terre des Homes, ми поспілкувалися і прийняли рішення, що вони допоможуть нам просто орендувати простір. Так у центрі Володимира з’явився Ресурсний центр для молоді. Ми відкриті для всіх, і тепер в активних підлітків є своє місце окрім навчальних закладів чи кафе, — ділиться Анастасія Пасальська з Волині.

Так на Волині змогли створити фізичний простір, що став своєрідною базою для активізму. Схожим чином це спрацювало і на Черкащині, де спільнота гуртувалася на базі молодіжного простору «Саме час» у Кам’янці — у цьому місті мешкав регіональний координатор.

Щоправда, із цим пов’язана ще один виклик.

Виклик 3: ініціатива

У Черкаській області координатор провів кілька подій — тематичні зустрічі, наприклад, про деколонізацію. Але це були саме ініціативи координатора, а не амбасадорів чи випускників. Тобто події були, але вони не виникали зсередини спільноти, — говорить проєктна менеджерка СТАН Марія Келій. — Відповідно, якщо проєкт не продовжується, ці події просто не матимуть продовження. Бо самі молоді люди не ініціювали та не проводили їх, і навіть не завжди були залучені до організації. У Миколаєві аналогічна ситуація. Без координатора процес не тримається, і осередок не переходить у самостійну діяльність.

За словами черкаського регіонального координатора Антона Юрченка, він сам відчув низьку залученість молоді до громадського життя:

— Молодіжний активізм лише починає розвиватися. Лише останнім часом відчувається певний сплеск. Навіть якщо взяти програму молодих амбасадорів — у нас в області не дуже багато випускників. Хоча вони долучаються до діяльності молодіжних просторів або стають представниками й представницями молодіжних рад.

Регіональна координаторка з Івано-Франківська Вікторія Іллеш теж помітила появу ініціативності в учасників не на старті програми: 

— Тільки під кінець вже почали з’являтися ініціативи від самої молоді проводити зустрічі для осередку від себе. З’являлися ідеї: а зробімо вечірку на Хелловін, а організуймо зустріч для малювання, а може перегляд фільмів у приміщенні СТАН. Тож врешті все спрацювало.

Підтверджує це і Марія Келій зі СТАН:

— Частина молодих людей у Франківську вже самі створили свої невеликі ініціативи. Вони самостійно пропонують і проводять події у нашому ресурсному центрі. Амбасадори й амбасадорки організували мистецькі майстерні, зокрема розпис футболок. Але паралельно з творчим процесом вони обговорюють актуальні теми в регіоні та думають, як можуть впливати на ці проблеми або включатися у їхнє розв’язання. Вони вже не чекають, поки СТАН запропонує: «Давайте зберемося». Вони приходять самі: «Давайте проведемо ось це». Ми запитуємо, які ресурси потрібні, даємо простір — і вони роблять.

Саме кейс Івано-Франківська у СТАН вважають одним із вдалих. Щоправда, сталося це багато в чому завдяки нещасливому збігу обставин.

Ливнівки Івано-Франківська

Робота в Івано-Франківську складалася з кількох напрямків. Перший — зібрати й перезнайомити активістів, організувати для них нетворкінг на різні теми. Далі була освітня сфера з лекціями й тренінгами — говорили на теми деколонізації, фемінізму, інклюзії, прав людини. Третій напрямок — визначити головні проблеми регіону. 

Серед них молодь найчастіше говорили про неінклюзивність міської інфраструктури, нестачу можливостей для творчого та професійного розвитку, а також брак співпраці з владою. Двома з цих пунктів і довелося займатися в першу чергу.

— Трапилася така ситуація, що наша подруга, чернівецька активістка Марія Нікітіна поверталася додому після події у Франківську у своєму кріслі колісному. І колесо потрапило в лівнівку — це така своєрідна стічна дощова канава. Марія, на жаль, впала і сильно травмувалася. Коли ми про це почули, то, звісно, вирішили щось із цим зробити, — пригадує регіональна координаторка Вікторія Іллеш.

Амбасадори почали вивчати Державні будівельні норми й зрозуміли, що, хоч правила й прописані нечітко, але все ж на місці мала бути решітка — інакше це небезпечно. Далі молодь почала досліджувати — а наскільки взагалі у місті багато таких жолобів? Створили карту й зрозуміли, що це велика проблема, адже ненакритих лівнівок багато. 

Вийшло, що однією з ключових проблем регіону самі учасники визначили недостатню безбар’єрність просторів. А коли саме через це сталося нещастя з їхньою знайомою, це стало стимулом включитися у розв’язання конкретної проблеми.

Амбасадори вже звернулися до міської ради щодо питання накриття стічних жолобів. А в Департаменті комунального господарства вже пообіцяли убезпечити 10-15 цих конструкцій.

— Я впевнена, що це наша перемога. У нас було дуже мало досвіду спілкування з владою, але все ж ми домоглися того, що у місті відбудуться реальні зміни, — радіє Вікторія Іллеш.

— Вони об’єдналися через інцидент, що став для них поштовхом разом працювати у темі безбар’єрності. З’явився конкретний кейс. Раніше вони просто збиралися, щоб поговорити про майбутнє, про те, що цікавить молодь у регіоні, а тепер працювали над реальною проблемою й мали спільну мету, — констатує Марія Келій зі СТАН.

Втім, й іншим регіонам є чим похвалитися.

Успіхи

У Володимирі на Волині все ж вдалося відкрити окремий простір для молоді, і тепер там збираються люди, яким відгукуються цінності СТАН. Або які просто хочуть провести час чи попрацювати, та все одно так чи інакше потрапляють в середовище активізму. 

У Миколаївській області учні й учениці 11 класу організували екологічний проєкт, щоб зробити власне селище чистіше й відкрити екологічний парк, де кожен з учнів буде саджати дерева. Його вже називають Парк випускників, а молодь сподівається, що так пам’ять про них лишиться у рідних місцях і через десятиліття.

На Черкащині активізували боротьбу з булінгом у школах, а також разом із краєзнавчим клубом започаткували проєкт із популяризації сучасних імен, якими були перейменовані вулиці з радянськими назвами. Раз на кілька тижнів виходять відео про це, щоб підкреслити важливість української ідентичності, а після воркшопів і тренінгів молодь стала більше цікавитися власною культурою та історією свого роду.

Все це — вже реальні результати. А в СТАН кажуть, що планують продовжувати програму, зробивши її ще ефективнішою

Вивчені уроки

— Зараз ми працюємо над переглядом програми та її методології. Є розуміння, що потрібно дещо змінити. Далі плануємо переформатувати роботу з тренерсько-експертним пулом. Хочемо також розширити тематики, з якими працюємо. Точно будемо продовжувати об’єднувати людей, але поки не можемо сказати, в якому форматі — спочатку маємо звузити фокус і зрозуміти, які саме підходи нам потрібні. Але загальна ідея — об’єднувати ініціативи між собою, молодь із ГО та органами місцевого самоврядування, щоб вони могли впливати на зміни локально, — говорить проєктна менеджерка СТАН Марія Келій. 

Щодо важливості останнього наголошує й Анастасія Пасальська з Волині:

— На початку, коли ми зайшли в місто, ми не показали себе на повну. Тобто ми працювали, але не висвітлювали свою діяльність на достатньому рівні. Напевно, треба було вже на старті йти в навчальні заклади, звертатися у відділ молоді і спорту або в відділ освіти. Знайомитись, розповідати про всі нагороди СТАН, щоб вони писали листи на навчальні заклади про те, що це дійсно серйозна громадська організація, яка може бути корисною.

Ще один важливий фактор — наявність фізичного простору. У Володимирі та Франківську, наприклад, він був. У Миколаєві та Черкасах такого простору не було — лише інші молодіжні хаби чи простори при радах, але, можливо, для молоді це не сприймалось як «свій» майданчик.

Один із винесених з програми уроків — те, що потрібно більше співпрацювати з уже наявними просторами й пропонувати молоді базуватися там. Можливо, цю частину команда СТАН дещо недопрацювала — варто було краще вибудувати такі партнерства на старті, констатує Марія Келій.

Проте вона наголошує, що все це було скоріше експеримент, у якому із самого старту було безліч питань: чи координувати осередки щільно, чи дати більше автономії? Це представництва організації чи все-таки самостійні групи? Чи мають вони реєструвати ГО, чи лишатися ініціативами? «Ми просто дивилися, як це може працювати», — зізнається Марія Келій.

— Найцінніше — це те, що нам вдалося перезнайомити людей і створити простір для їхньої взаємодії. Ми побачили, що частина випускників програми не просто пройшла навчання і пішла далі, а справді ідентифікує себе як амбасадорів розмаїття. І вони готові працювати системно.

Проєкт «Мережа для демократії: будуємо майбутнє з європейськими лідерами/ками завтрашнього дня»» реалізується громадською організацією «СТАН» та ActionAid у партнерстві з ГО «Центр суспільних трансформацій ТЕНЕТ», ГО «Інсайт», ГО «Чернівецьке об’єднання «Захист» за підтримки Міністерства закордонних справ Данії. Проєкт є частиною програми «Молоді амбасадори/ки розмаїття».

Це програма для молоді та молодіжних працівників із посилення соціальної згуртованості для створення інклюзивного, мирного суспільства, мінімізації ймовірності конфліктів, що виникають між різними групами, та прискорення процесу інтеграції молодих людей з-поміж ВПО. Програму реалізує громадська організація «СТАН» у партнерстві з альянсом за права, рівність та міжнародну солідарність «ActionAid» за підтримки Disasters Emergency Committee (DEC), Global Fund for Children (ША), Terre Des Hommes (Німеччина) та IM Swedish Development Partner (Швеція).

Будь-які думки, викладені у цій публікації належать медіа та агенції соціальних проєктів Platfor.ma та громадській організації «СТАН» і не обов’язково відображають погляди ActionAid чи/та уряду Данії.